Цікаві факти про Олександра Довженка

Олександр Довженко – великий майстер слова та вдалого кадру, який залишив неоціненний слід в українській та світовій культурі. Його картини та літературні твори відображають як історичні реалії, так і глибокі особисті переживання. Протягом життя він пережив чимало випробувань, що також знайшло відображення в його мистецтві. Довженко не лише режисер і письменник, а й людина, чия доля була сповнена драматизму та творчих здобутків.

Біографія Олександра Довженка

Народження та дитинство Олександра Довженка

Олександр Петро́вич Довже́нко народився 10 вересня 1894 року на хуторі В’юнище селища Сосниця, у Чернігівській губернії, в селянській родині, де панував дух праці та глибокої духовності. Його рід походив від чумаків, які переселилися з Полтавщини ще в XVIII столітті. Дитинство було сповнене трагедій: з багатодітної родини мало хто пережив до зрілого віку. Раннє стикання з болем втрат залишило глибокий слід в душі майбутнього митця, якому не було чужим ані відчуття жорстокості життя, ані величі природи. Ось ця поєднана любов до землі, до безкраїх полів та тихої, чарівної Десни згодом стане джерелом його кінематографічних образів, що відтворюють душу України.

Відмінний учень, Довженко з дитинства вирізнявся своєю мрійливістю та прагненням до великих досягнень. Уроки йому здавались поверхневими, а його мрії розліталися в різні напрямки — від архітектури до мореплавства. Згодом це прагнення до глибини та краси втілилося в його мистецтві, і, ставши великим кінорежисером, він створив шедеври, які поєднували соціальні теми з особистісною емоцією. Довженко не лише знімав фільми, він створював нові реальності, через які ми й сьогодні здатні осягати людську сутність.

Юні роки Олександра Довженка

У 1911 році, вступивши до Глухівського учительського інституту, Олександр Довженко не мав амбіцій стати вчителем — для нього це було насамперед можливістю скласти іспити та отримати стипендію. Будучи наймолодшим серед студентів, він поступово пережив духовну трансформацію, що згодом відобразилася в його творчості. Сам Довженко згадував, як в інституті перестав вірити в Бога, а серед своїх товаришів таємно почав відкривати для себе українську літературу, яку тоді забороняли. Це стало його першими кроками на шляху до культурної самоідентифікації, адже навчали його в основному для того, щоб стати учителями, які б «обрусили» рідний край. Після закінчення інституту в 1914 році Довженко потрапив на вчителювання до Хорошівського Вищого початкового училища, де викладав цілу низку предметів. В перші роки Першої світової війни він сприймав її як зовнішній, неприємний факт, але з часом погляд на події змінився, і війна перестала бути лише далекою реальністю, ставши темою глибших моральних роздумів.

Зрілі роки Олександра Довженка: період національно-визвольної боротьби

У період національно-визвольних змагань Олександр Довженко активно долучився до українського самостійницького руху, сприймаючи революцію як час великих змін і наївно вірячи, що Україна стане незалежною, а земля, фабрики та школи належатимуть її народові. Однак з часом він переглянув свої погляди, усвідомивши, що його юнацьке захоплення політичною боротьбою було лише реакцією на обставини, і що йому бракувало політичної зрілості та розуміння соціальних процесів. Протягом цих років Довженко був активним учасником революційних подій: він служив у армії УНР, воював проти більшовиків, був свідком різних політичних режимів і навіть пережив арешт та концтабір. Незважаючи на численні труднощі, він продовжував шукати своє місце у буремному світі, ставши членом партії боротьбистів, що згодом увійшла до лав КП(б)У. Цей період був для нього часом великих спроб і помилок, що зрештою вплинули на його подальший шлях у творчості та житті.

Період ранніх радянських років

За підтримки боротьбистів, Олександр Довженко обіймав низку важливих посад, серед яких були секретар Київського губернського відділу народної освіти, комісар Театру ім. Тараса Шевченка та завідувач відділу мистецтв у Києві. В цей період його друзі неодноразово рятували його від політичних чисток, зокрема організувавши виїзд до Польщі, де він очолив місію з репатріації полонених. Згодом, після переведення до Німеччини, Довженко отримав стипендію від Наркомосвіти УСРР і навчався у приватній школі професора Віллі Гекеля, де оволодів технікою експресіоністичного живопису.

Повернувшись до Харкова влітку 1923 року, Олександр став активним учасником культурного життя міста, близько співпрацюючи з літературними об’єднаннями, такими як «Гарт», і працюючи карикатуристом та ілюстратором. В цей час він став членом ВАПЛІТЕ, висловлюючи рішучий протест проти намагань радянського уряду підпорядкувати українське мистецтво принципам соціалістичного реалізму. Хоча він і не цікавився театром, Довженко активно розвивав концепцію кіномистецтва, що врешті привело його до роботи в кінематографі.

Перші великі досягнення в кіно прийшли з фільмами «Звенигора», «Арсенал» та «Земля». У цих роботах Довженко зміг поєднати глибокий національний патос з інтернаціональними “кіномовами”, завдяки чому його творчість була визнана не лише в Україні, але й за кордоном. Проте, фільм «Земля» через свою ідеологічну орієнтацію був заборонений в СРСР, хоча здобув визнання на міжнародних кінофорумах. Переживши численні переслідування та стеження, Довженко з часом став важливою постаттю радянського кіно, але його творчість залишалася неперевершеною за своєю поетичною силою та глибиною.

Довженко в часи Другої Світової війни

Під час Другої світової війни Олександр Довженко, попри всі труднощі, не припиняв творчої роботи, навіть на фронті. Після евакуації до Ашхабада, де він отримав звання полковника інтендантської служби, Довженко не витримав бездіяльності й запросився на фронт як кореспондент «Красної звезды». Саме тут, перебуваючи в епіцентрі воєнних подій, він написав свою відому статтю «Україна в огні». Цей період став для нього не тільки випробуванням, а й можливістю для глибоких рефлексій, що виразились у сценарії «Україна в огні». Але його творчість була зустрінута вкрай критично: Довженка звинуватили у сумнівах щодо колективної відповідальності та боєздатності Червоної армії, що призвело до заборони фільму та навіть до особистої розмови з Сталіним.

Після цієї розмови його кар’єра пережила суттєві випробування: Довженка звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії, викреслили з ряду важливих державних комітетів та обмежили його творчі можливості. Проте це не зупинило митця. Він був переведений до Центральної студії кінохроніки, де, використовуючи свої навички монтажера та коментатора, працював над документальними фільмами, такими як «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережжі». Після війни, попри всі репресії, він продовжував глибоко занурюватись у свою роботу та рефлексії про долю України, що згодом знайшло відображення в його особистих щоденникових записах.

Довженко в повоєнний період: смерть та поховання

Повоєнні роки для Олександра Довженка стали часом великих особистих і творчих випробувань. В умовах радянської культури, яка після війни переживала глибоку кризу, режисер відчував себе як в «вавилонському полоні». Його творчість була обмежена суворими рамками соціалістичного реалізму. Всі спроби реалізувати амбіційні проєкти, такі як «Золоті ворота» та «Тарас Бульба», залишились нереалізованими. У цей час Довженко зняв лише один повнометражний фільм «Мічурін», що був створений за особливим замовленням Сталіна, і який став відголоском його власних переживань та філософії, хоча й сильно зросійщеним. Олександр Довженко жив в Підмосков’ї в Передєлкіно адже радянська влада тримала його “біля себе” та забороняла повертатись додому на Україну.

Прагнення до України та й туга за рідною землею не полишали митця. Попри всі перешкоди, він не раз намагався повернутися, проте зміг лише їздити туди у відрядження. Його численні кінопроєкти, такі як «Поема про море» або «Відкриття Антарктиди», були зупинені на етапі підготовки чи зйомок, що лише поглиблювало його душевний стан. Проте Довженко не зупинявся та в останні роки свого життя активно працював над сценаріями та кіноповістями. Однак, навіть принаймні частковому втіленні його ідей, ці роботи не могли виразити всю глибину задуму, і, зокрема, фільм «Зачарована Десна» став більше пародією, ніж відображенням того, що митець хотів донести.

Довженко, який постійно переживав за культурний і моральний стан України під радянським гнітом, все ж залишався відданим своєму народові до останніх днів. У своїх щоденниках він висловлював гіркоту з приводу русифікації та нищення української ідентичності. Мрія про повернення на рідну землю так і не здійснилась: він помер та був похований у Москві в день початку зйомок фільму «Поема про море». Після його смерті в Україні почалася боротьба за перенесення його праху та вшанування пам’яті, що, однак, залишається актуальним питанням і сьогодні.

Кінокар’єра та творчість Олександра Довженка

Олександр Довженко є одним із найвизначніших митців українського та світового кінематографу, чия кар’єра охоплює різноманітні аспекти кіновиробництва. Він не лише режисер і сценарист, а й творчий консультант, актор, графік та художник. Початок його кінематографічної діяльності пов’язаний із періодом, коли він розпочав свою кар’єру як режисер і сценарист повнометражних фільмів, таких як «Сумка дипкур’єра» (1927), у якому він також виступив як актор та адаптував сценарій. Цей дебют став важливим кроком на шляху до створення більш значущих та відомих робіт. Однак справжнім проривом стала робота над фільмами «Звенигора» (1927) та «Арсенал» (1929), де Довженко проявив себе як майстер епічних наративів, що перепліталися із соціально-політичними темами. У 1930 році режисер втілив свою знамениту картину «Земля», яка стала важливою віхою в розвитку українського кінематографа та залишила незабутній слід у світовому кінематографі завдяки унікальній поетичній виразності.

Подальші роботи Довженка, такі як «Іван» (1932), «Аероград» (1935) та «Щорс» (1939), закріпили його статус одного з провідних режисерів того часу, здатного знімати фільми, які піднімали питання національної ідентичності та революційних змін. Його робота над фільмами цього періоду виокремлюється наявністю глибоких образів і великої символічної насиченості, де природа та історія стають важливими складовими наративу. Після війни Довженко повертається до роботи в кіно, знімаючи «Мічурін» (1948), у якому розповідається про біографію вченого, що багато в чому співзвучне із його власним життєвим шляхом. Фільм став його останнім повним твором, завершеним за його життя. Інші проєкти, такі як «Тарас Бульба» та «Поема про море», не були реалізовані через політичні обставини та цензуру.

Окрім великих повнометражних картин, Довженко залишив значну кількість короткометражних документальних фільмів, серед яких «Визволення» (1940) та «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), які стали важливими частинами воєнної кінематографії. Він також активно працював як сценарист для майбутніх фільмів, серед яких варто відзначити незавершену «Поему про море», а також зняті вже після його смерті «Незабутнє» (1967) та «Загибель богів» (1988), що базувалися на його начерках і сценаріях. Унікальним також є його внесок у графіку, створення кіноплакатів і карикатур, серед яких роботи для фільмів «Боротьба велетнів» (1925) та «Синій пакет» (1926). Усі ці досягнення закріплюють за Довженком статус митця, чия спадщина вплинула на розвиток не тільки українського, але й світового кінематографу.

Перелік важливих кіноробіт Олександра Довженка

Довженко залишив велику спадщину, яка продовжує впливати на світовий кінематограф і українську культуру.

1920-ті роки

Сумка дипкур’єра (1927)
Режисер, переробка сценарію, актор
Це перша повнометражна робота Довженка. Хоча фільм є важливим в історії його кар’єри, через свою невідповідність сучасним вимогам кінематографа його часто не згадують серед ключових робіт.
Звенигора (1927)
Режисер, переробка сценарію
Стилістичний експеримент, в якому поєднуються історичні події з елементами міфології. Це один з перших фільмів, у якому Довженко звернувся до теми революції та її впливу на народ.
Арсенал (1929)
Режисер, сценарист
Фільм про українських робітників і їх боротьбу під час Першої світової війни. Картина відзначалася новаторським використанням монтажу та швидким ритмом.
Земля (1930)
Режисер, сценарист
Один з найвідоміших фільмів Довженка. Це поетичний погляд на життя українських селян під час колективізації. Фільм став шедевром радянського кінематографу, однак зазнав цензури через політичні мотиви.

1930-ті роки

Іван (1932)
Режисер, сценарист
Фільм, що поєднує героїчний елемент і соціальну реальність, зображуючи життя молодого чоловіка, який стає борцем за соціальну справедливість. Сюжет зосереджений на революційних подіях.
Аероград (1935)
Режисер, сценарист
Це фільм про будівництво аеропорту на Далекому Сході, який одночасно є символом радянської індустріалізації. Це одна з найсильніших робіт Довженка з точки зору технічного виконання.
Щорс (1939)
Режисер, сценарист
Біографічний фільм, що розповідає про військового лідера УНР, який стає символом боротьби за незалежність. Виступає також як свідчення складної політичної ситуації того часу.

1940-ві роки

Мічурін (1948)
Режисер, сценарист
Фільм про біографію агронома Івана Мічуріна, що, в свою чергу, є алегорією на власну творчість Довженка. Цей фільм був знятий за вимогою Сталіна.
Прощавай, Америко! (1951)
Режисер (незакінчено, змонтовано 6 частин)
Робота, яка не була завершена через політичні обставини. Це один з багатьох проєктів, що не вдалося реалізувати через зовнішні фактори.

1940-ті — 1950-ті роки (Документальні фільми)

Визволення (1940)
Режисер
Документальна стрічка, присвячена звільненню території від окупантів під час Другої світової війни.
Битва за нашу Радянську Україну (1943)
Режисер, у співавторстві з Ю. Солнцевою та Я. Авдєєнко
Фільм, що показує героїзм українського народу під час війни.
Перемога на Правобережній Україні (1944)
Режисер, у співавторстві з Ю. Солнцевою
Документальна робота, що фіксує перемогу радянських військ на правобережній частині України.

1950-ті роки

Рідна країна (1945)
Креативний консультант та оповідач
Це документальний фільм про Вірменію, де Довженко виступав як консультант і наративний голос.

Нереалізовані сценарії Довженка

Тарас Бульба (1941–1943)
Розпочатий Довженком сценарій великого історичного епосу, який так і не був знятий через політичні перепони та вплив Сталіна.
Відкриття Антарктиди (1951)
Нереалізований проєкт, який мав стати однією з найбільших кінематографічних пригод про експедицію на Антарктиду.
У глибинах космосу (1954)
Сценарій про космічні подорожі, який не був прийнятий через холодний прийом комітету.

Графіка та плакати

Довженко також створював кіноплакати, карикатури, портрети, автопортрети. Його роботи стали частиною кінематографічної культури того часу.

Літературна діяльність Олександра Довженка

Олександр Довженко, окрім того, що був видатним кінорежисером, також залишив значну літературну спадщину. Літературні твори Довженка не тільки додають глибини його кінематографічним працям, але й залишають важливий слід в українській культурі. Його літературні твори охоплюють різноманітні жанри: від повістей і кіноповістей до драматичних поем і щоденникових записів:

1. Воля до життя

Це одна з ранніх робіт Довженка, де він висвітлює важливість життєвої енергії та боротьби людини з труднощами. Тема «волі до життя» проходить через всі творчі роботи Довженка, вона стає одним із ключових мотивів його діяльності як письменника й режисера.

2. Зачарована Десна (повість)

Одне з найбільш відомих і популярних творів Довженка, у якому він змальовує своє дитинство, природу та родину на фоні величезних змін в Україні. Повість вважається майже автобіографічною, і це своєрідна ода рідній землі та народним традиціям. «Зачарована Десна» стала класикою української літератури та кінематографу, будучи перетворена на фільм, який вважається шедевром.

3. Земля (сценарій втрачено, спогади про сценарій і фільм)

Сценарій до однойменного фільму, хоча й був втрачений, залишив значний вплив на розвиток української кінематографії. Окрім того, Довженко згадував про цей сценарій у своїх письмових роботах та спогадах, підкреслюючи важливість цієї теми для свого світогляду.

4. Мати

П’єса, написана в 1937 році, що відображала боротьбу жінки в революційному суспільстві. Це твір про страждання жінки, що переживає революційні та політичні потрясіння, і її прагнення зберегти родину в умовах великих змін.

5. Ніч перед боєм

Тема боротьби та героїзму під час революційних подій знову простежується в цьому творі. Це не лише соціальний, але й моральний роздум про долю людини в умовах війни та революції.

6. Повість полум’яних літ

Це велика історична п’єса, яка зображує ключові події періоду визвольних змагань України. Вона оспівує дух боротьби та мужність українських героїв, які стали символами національної незалежності.

7. Нащадки запорожців (драматична поема)

П’єса, що звертається до теми історичної спадщини України, а саме до козацької доби. Тут Довженко розглядає проблему збереження національних традицій та культурних основ на тлі глобальних історичних змін.

8. Україна в огні (кіноповість)

Кіноповість, що була основою для сценарію однойменного фільму. Довженко звертається до трагедії голодомору та втрачених надій України, водночас підкреслюючи її непереможний дух.

9. Поема про море (кіноповість)

Кіноповість, яка стала одним з останніх великих літературних проєктів Довженка, порушуючи тему людини та її боротьби з природою та технологіями. Ця робота залишалася незавершеною через передчасну смерть автора, але все ж вона є однією з важливих частин його творчої спадщини.

10. Антарктида (кіноповість)

Одна з пізніх кіноповістей Довженка, що займається темою експедицій і науки. Це була спроба автора розкрити техногенну й наукову тематику, однак, проєкт не був реалізований.

11. Життя в цвіту (п’єса)

П’єса, написана у 1940-х роках, яка була натхненна ідеями радянської індустріалізації. Цей твір відображає прагнення Довженка зобразити боротьбу за досягнення технічних і наукових вершин, проте з глибоким натхненням від людської праці та природи.

12. Щоденник 1941-56

Один із найбільш особистих і глибоких творів Довженка. Це його щоденникові записи, які дають розуміння його внутрішніх переживань та відображають важкий період для автора, а також для України. У цих записах Довженко відкриває свої почуття до батьківщини, до радянської влади, до війни та культурних змін.

13. Оповідання «Сон» та інші

Це серія оповідань, які виражають філософське осмислення теми сну, реальності та їхнього впливу на людину. Ці твори характеризуються глибокою психологічною рефлексією та філософським підходом до повсякденних явищ.