Червоний мухомор з дитячих казок добре відомий своїм отруйним характером і галюциногенними властивостями. Утім, сьогодні цей гриб раптово опинився в центрі модного тренду мікродозингу – в інтернеті можна знайти безліч оголошень про продаж сушених мухоморів як панацеї для настрою та здоров’я. Для прикладу, тут продаються сушені мухомори для мікродозингу у різних формах. Ентузіасти переконують, що малі дози мухомора покращують сон, знімають тривожність чи додають творчості. Але перш ніж ковтати капсулу з грибним порошком, варто розібратися, що саме містить мухомор і чому твердження про його «абсолютну безпечність» – небезпечний міф.
Основні активні речовини мухомора
Іботенова кислота – головний нейротоксин мухомора. За хімічною будовою вона схожа на глутамінову кислоту і надмірно збуджує нервову систему через активацію NMDA-рецепторів. Іботенова кислота спричиняє стан збудження, м’язові посмикування, судоми та марення. Вона водорозчинна і частково переходить у іншу сполуку (мусцімол) при сушінні або навіть у організмі людини шляхом декарбоксилювання. Психоактивний ефект у дорослих настає вже при дозі ~30–60 мг іботенової кислоти (приблизно стільки може містити один середній мухомор), тож навіть невелика кількість сирого гриба здатна викликати отруєння.
Мусцімол – основний галюциногенний компонент мухомора, продукт деградації іботенової кислоти. За дією – повна протилежність іботенової кислоти: мусцімол є потужним агоністом GABA-рецепторів, тобто гальмує нервову систему. Саме мусцімол “відповідальний” за більшість психоактивних ефектів: сонливість, змінене сприйняття реальності, яскраві видіння, сплутаність свідомості та атаксія (порушення координації). Орієнтовно 6 мг мусцімолу достатньо для відчутного психотропного ефекту. Попри потенційні досліджувані терапевтичні властивості (дехто навіть припускає користь при тривозі чи безсонні), мусцімол лишається отруйною речовиною з непередбачуваною дією.
Мускарин – третя відома сполука мухомора, токсин холінергічної дії. На відміну від мусцімолу, мускарин не викликає галюцинацій, зате надмірно стимулює парасимпатичну нервову систему. Наслідки – рясна слинотеча, потовиділення, сльозотеча, уповільнення пульсу, різке зниження тиску, блювання та діарея – класичний “мускариновий” синдром отруєння грибами. В Amanita muscaria мускарину відносно небагато (набагато більше його у смертельно отруйних грибах роду Inocybe та Clitocybe), проте внесок цієї речовини теж відчутний. У важких випадках отруєння мухомором спостерігаються саме “холінергічні” симптоми – сильна брадикардія, звуження зіниць, бронхоспазм – які потребують введення антидоту атропіну.
Міфи про безпеку vs. реальність отруєння
Популярність мухоморного мікродозингу підживлюється інтернет-маркетингом та байками про “натуральність” і “безпечність” грибів. Дехто вважає, що раз Amanita muscaria не заборонений законом і століттями використовувався в традиціях, то й ризику мало. Справді, мухомор юридично не наркотик, але це аж ніяк не робить його безпечним – на відміну від псилоцибінових грибів, він містить набагато більш токсичні сполуки. Тривожна статистика з США: якщо у 2016 році в країні зафіксували лише 45 випадків отруєнь Amanita muscaria, то нині центри контролю отруєнь отримують сотні викликів на рік через симптоми від нудоти і судом до серцевих ускладнень у любителів грибних “вітамінок”. В Україні ситуація теж викликає занепокоєння – грибники-аматори масово експериментують з мухомором, в результаті потрапляючи до лікарень. Мікологиня Марія Шевченко прямо називає такий мікродозинг шарлатанством на кшталт гомеопатії і попереджає: червоний мухомор містить іботенову кислоту, мускарин та інші токсини, здатні призвести до тяжких отруєнь або навіть смерті. Іншими словами, сподівання підняти собі настрій “трішечки отрути” можуть обернутися реанімацією. Зафіксовані випадки, коли люди впадали в кому після вживання мухоморів, отримували галюцинози на декілька днів, або навпаки – небезпечне пригнічення дихання. Тож міф про абсолютну безпечність мухомора розвінчується суворою реальністю клінічних отруєнь.
Непередбачуваний склад: географія і народна обробка
Одне з підступних властивостей мухомора – мінливий хімічний склад, що залежить від безлічі факторів. Гриби, зібрані в різних регіонах і в різний сезон, можуть радикально відрізнятися за вмістом іботенової кислоти, мусцімолу та навіть мускарину. Наприклад, відомо, що північні мухомори (скажімо, з Сибіру) часто більш багаті на мусцімол і дають сильніший седативно-психотропний ефект, тоді як у інших місцевостях переважає іботенова кислота, що зумовлює більш токсичну дію. Зустрічаються навіть випадки, коли в окремих популяціях Amanita muscaria підвищений вміст мускарину – отруєння таких грибів проявляється сильнішими холінергічними симптомами.
Не менше значення має і спосіб підготовки гриба. Народні рецепти радять відварювати мухомори (відцідивши відвар) чи довго їх сушити, щоб “знешкодити” отруту. Частково такі методи дієві: іботенова кислота та мусцімол дійсно водорозчинні, тож відварювання знижує їх кількість. При сушінні частина іботенової кислоти декарбоксилюється в мусцімол, зменшуючи гостро токсичну дію сирого гриба. Проте ці токсини термостабільні, тобто не руйнуються від високої температури. Тому висушений мухомор не стає “нешкідливим” – у ньому все ще присутній мусцімол (а інколи й залишки іботенової кислоти), що може отруїти людину, тільки вже за іншим сценарієм. Ба більше, за певних умов можлива й зворотна реакція: мусцімол у організмі може частково перетворюватися назад на іботенову кислоту, підтримуючи коло інтоксикації. Таким чином, навіть багаторазове відварювання чи сушка не дають гарантії безпеки. Жодні народні методи не здатні точно відрегулювати дозу активних речовин у грибі: дві сушені шапинки з однієї місцевості можуть різнитися за “силою” в кілька разів. Тому саморобні настоянки, чаї чи порошки з мухоморів – це завжди гра в хімічну рулетку.
Висновки і застереження
Мікродозинг мухомора – далеко не невинне захоплення, а експеримент над власним здоров’ям. Amanita muscaria містить коктейль потужних нейротропних токсинів, дія яких непередбачувана навіть для фахівців. Іботенова кислота, мусцімол та мускарин – цікаві з точки зору фармакології речовини, але вживати їх у складі мухомора без контролю – все одно що лікувати головний біль отрутою. Наукових доказів цілющих властивостей мухомора майже немає, зате випадків отруєнь – безліч. Тож чи варто ризикувати? Настійна порада: не займайтеся самостійними експериментами з червоними мухоморами. Краще помилуватися ними в лісі здалеку, ніж перевіряти на собі їхню токсичну “магію”. Безпека важливіша за сумнівні тренди.
